УЧАСТЬ В КОНКУРСІ

  "Благодатна Хмільницька замля"

    

                                       Сіяч мудрого і вічного.

                                                                  Живе лиш той, хто не живе для себе,      Хто для інших виборює життя.                                                                                        В.Симоненко

          Учителю світло нашої душі… Ми щасливі, що вчасно висловлюємо Вам найщирішу вдячність. Ви – ясний промінь, що освічує нашу дорогу знань. Ви – сонце, якому радіє все на світі.                                                                                                                                        «Вчителько моя, зоре світова» .. Як прекрасно і як влучно названо в поезії А.Малишка вчительку. Дійсно як зоря ранкова дарує радість нового дня, так і Олена Ульянівна  дарує її щоденно.                                                                                       Замлинська Олена Ульянівна народилася 25 травня 1940 році в м.Старо Костянтинів, Хмільницької області. Батько загинув у Великій  Вітчизняній війні, мама Станіслава Вікентіївна в 1946 році повернулася з трьома дітками проживати в рідне село Жданівку (історична назва с.Війтівці) до своїх рідних, щоб легше вижити з дітьми.                                                                                                                        .     В 1948 році поступила в перший клас Жданівської середньої школи, яку закінчила в 1958році, з 1958-1959рік працювала старшою піонер вожатою рідної школи.                                                                                                                                                    .     В 1959 році поступила в державний педінститут ім..Островського, який закінчила в 1964 році і повернулась працювати в рідну школу вчителькою математики. Має педагогічного стажу 52роки. Працювала в школі по 2011рік. Школа для неї стала другою рідною домівкою. Вона ділилась з колективом радістю, щастям і навіть горем. А горя на її долю припало чимало.                                                                                                                                                  .     В 1975 році односельчани одноголосно її обрали головою виконкому Жданівської сільської ради. Працюючи на посаді голови сільської ради чесно і добросовісно виконувала свої обов’язки.                                                                 .       Під її керівництвом сільська рада завжди успішно сплавлялась з планами по заготівлі сільськогосподарської продукції: молока, м’яса, картоплі, яєць. Велику увагу приділяла благоустрою села, кладовища(зроблено огороджу, насаджено навколо нього ялинки).                                                                                                 .      В 1976 році було започатковано український обряд урочистості реєстрації шлюбу, проводів в армію разам з працівником сільської бібліотеки Вонхольською В.С.                                                  .       В той час проводилась боротьба з пияцтвом, з розкраданням державного майна, з крадіями, різними злочинцями. В 1977році 9 листопада при виконанні службових обов’язків в неї стріляли і було поранено у голову в с.Дібрівці.  Але лікарі, професори Вінницької обласної лікарні ім..Ющенка врятували її життя. Із ІІІ-групою інвалідності повернулась далі працювати головою сільської ради.                                                                                                                                .      Зав дяки їй в 1978році на 9 травня було відкрито меморіал «Скорботна мити» воїнам – односельчанам, які загинули під час Великої Вітчизняної війни158чоловік).                                                                                                                          .      За станом здоров’я в 1980році звільнилась з посади голови сільської ради і повернулась в рідну школу працювати вчителькою математики.                                                                                .      Педагогічна праця стала для неї радістю, бо повсякденне проведення уроків не перетворювалося на нудну, одноманітну повсякденність – вона каже: « Я вибрала щасливу стежку дослідження, щасливу стежку до кожного учнівського серця, до кожного учня, прививала любов до математики, до Батьківщини, вселяла віру кожного учня в його набуті знання».                                                                                                                                            .       За багаторічну працю Олена Ульянівна було нагороджено почесними грамотами Міністерства освіти України, обласного управління освіти, нагороджена Почесним значком «За досягнення в освіті», а також в 1986 році присвоєно звання «Відмінник народної освіти України» і видано значок «Відмінник народної освіти». Також нагороджена медаллю «Ветеран праці». Зараз Олена Ульянівна знаходиться на заслуженому відпочинку з 2011року. Але не має жодного дня,щоб хтось з учнів не відвідував її.                                                                                                                                                            .      До сьогодні учні прихотять  до неї за допомогою у опануванні матеріалу з математики і вона ніколи не відмовляє їм у цьому. Звертаються і окремі батьки, студенти по допомогу у навчанні з математики. Вона з радістю всім допомагає, адже учні – це її життя.                                      .       Олена Ульянівна, викладаючи математику протягом багатьох років, зуміла виростити не одне покоління учнів, відданих Україні. Ми, сучасники, навчилися самовиражатися, виявляти власну індивідуальність. Навіть найважчі завдання, завдяки Вашому особливому підходу до справи, Ви зробили звичайну роботу для нас творчою працею. Неможливо не пишатися такою Людиною.                         

.       З 2006 року та на даний час Олена Ульянівна займає важливу посаду голови первинної організації ветеранів України Жданівської сільської ради. Продовжує приймати активну участь в громадському житті села і школи.