Вічна память полеглим, слава визволителям!
Жданівській загально освітній школі І-ІІІст . пройшла
святкова лінійка пам’яті присвячена
70-річчю з дня визволення с. Жданівки від німецько-фашистських окупантів. Друга
світова війна принесла багато болю та страждання не лише Україні, але й і
нашому селі. Багато сім їв сподівались і чекали своїх батьків, чоловіків, синів
побачити здоровими та неушкодженими. Деякі дочекалися такої дати , а й деякі
ні. Взагалі в бою за визволення нашого села полягло близько 33 особи, імена яких викарбовано на
плитах біля пам’ятника полеглим в бою за визволення рідного села. З такими
словами розпочала свій виступ вчителька Людмила Іванівна Панова. Учні 11 класу Сніжана Картушина, Костянтин
Столяр зачитали поіменно список загиблих
воїнів які визволяли наше село і
захороненні в братській могилі на території школи.
Після лінійки здійснено покладання квітів і вінків до меморіалу «Воїнам визволителям»
Класний
керівник Валентина Цезарівна Кантанюк із
своїми учнями 10 класу провела годину пам’яті «Вічна пам'ять полеглим, слава
визволителям». На заході були присутні
учні 11-8 класів, вчителі, працівники сільської бібліотеки, голова сільської
ради Ядвіжина С.З.
Коротка
історія: 15липня 1941 року в село вдерлися фашистські недолюдки. Великої
шкоди нанесли фашистські вандали селу,
заводу: вони вивезли майже все устаткування цукрового заводу на територію
фашистської Німеччини. Але цього фашистам було мало і вони почали грабувати
села, перетворювати людей на рабів, відправляючи їх на каторжні роботи до
Німеччини, вбиваючи кращих синів і дочок, тому що вони ненавиділи фашизм, не
корилися йому, вірили що в нас він знайде свій кінець. Багато вони вивезли на
каторгу в логово фашизму молоді.
Село Війтівці
(Жданівка) було визволене від німецьких окупантів 7 березня 1944 року. В
творі «Вторая мировая война 1939-1945г.»
Під редакцією Платонова (1958р.) на
с.558 написано: « Одновременно с наступлением главной ударной группировки,
войска лівого крыла 1-го Украинского фронта нанесли удары на Хмельник и
Жмеринку. Прервав оборону противника, 18 армия к 10 марта вышла в район
г.Хмельник».
Весна була рання.
На початку березня земля розтала. Повне бездоріжжя. Німеці тримали оборону біля
села Мазепенці (Лисогірка) майже по лінії, де проходить
газопровід«Дашава-Київ». У селі були повні склади військових припасів, саме
приміщення заводу прилаштували для боєприпасів, колгоспна конюшня заповнена
авіаційними бомбами і гарматами снарядами.
Перший
Український фронт, підійшовши до Проскурова (Хмельницький), почав свої частини
розвертати по Південному Бугу і його північних притоках. В ніч з 6.03 на 7.03
із села Шпиченці (подоляни0 через Терешпільський Яр по лівому березі
р.Пастушка. непомітно для німецького передового посту, радянські війська в
кількості піхотної дивізії зайшли в с.Качанівка. Вночі зайняли позицію вздовж шосе
Качанівка-Семки і старались зайняти позицію над р.Пастушка. Окремі підрозділи
почати роззброювати в хатах німецьких
вояків. Частина війська пішла у с.Семки, де стояла велика німецька
автотранспортна частина, і перерізавши шлях на Качанівку, захопили її.
Більшість німецьких військ уночі, покинувши все майно і техніку, повтікали
трасою до м.Хмільник. Вранці почався
обстріл с.Війтівці. У німецьких частинах кулеметні гнізда стояли в напрямку с.Ольгіно»,
на садиби села Качанівка, біля млина і по шосе від млина до заводу. Залізниц я – вузька колія – діяла. На
вокзалі було повно вагонів. 7
березня увечері частина радянських військ, зайняли позицію понад хутором
Дібрівка, і з перемінним успіхом бої за м.Хмільник відбувалися протягом 10
днів. Мешканці с.Війтівці загинуло двоє – з родини Лукянчука, що жив біля
колгоспної садиби. В боях за с.Війтівці
загинуло 6 солдатів, 2 лейтенанта, які були поховані біля лікарні. В 1950 році
їх останки з почестями перенесені в братську могилу коло будинку сільради,
навпроти нового будинку середньої школи в сквері, обсадженому кленами і
ялинами.
ВЕТЕРАНОВІ
Написала вчителька – Кісіль Лариса Володимирівна
Маленька хата у селі
Не палац і не пишний терем
А в хаті тій свої жалі
Нема троянд – колючий терен
Старенький, сивий чоловік
Що у житті спізнав багато
Тут бідно доживає вік
У цій низькій старенькій хаті
А разом з ним – думки, думки
І світлі спогади й погані
Кудись поїхали синки
Життям й нестатками прогнанні
А він лишивсь один
одним
Біля маленького віконця
І біль з’їдає,
наче дим
І очі застила від сонця
Скупа скотилася сльоза
Він навіть у бою не плакав
Лиш міцно автомат стискав
І землю очищав від ката
Чому ж історію життя
Спаплюжило, перекрутило
Дідусь не знає до пуття
Лиш знає, що немає сили
Лежить і стогне ветеран
Від болю, що стискає груди
Не стільки від фізичних ран
Як від думок, що ж далі буде?
Як проживе на цій землі,
Життя, пронизане боями
Хіба що скажуть журавлі
Але чомусь не ми із вами
